Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
donmolod.gov.ua
Чергова зустріч Молодіжної ради Олександрівщини: нове поповнення та плани на літо

28 травня 2025 року відбулося чергове засідання Молодіжної ради Олександрівщини — платформи, де активна молодь громади об’єднується заради дії, розвитку та підтримки ініціатив, важливих для нашого сьогодення.
Ми раді повідомити, що до нашої команди долучився новий учасник! Молодіжна рада зростає — і це свідчить про те, що молодь готова брати на себе відповідальність за майбутнє громади.
Під час зустрічі було обговорено план роботи на літній період. Визначено кілька ключових напрямів, серед яких: організація та участь у патріотичних, культурно-просвітницьких і екологічних заходах;
співпраця зі структурними підрозділами громади через взаємодію з дітьми та родинами ветеранів;
Окрему увагу було приділено волонтерській діяльності. Учасники одноголосно підтримали рішення активізувати роботу Молодіжної ради в цьому напрямку. Йдеться про допомогу місцевим волонтерам, участь у плетінні маскувальних сіток.
Молодіжна рада — це не лише про зустрічі. Це про дії, взаємопідтримку, ідеї, що стають реальністю. Ми дякуємо кожному, хто долучається до нашої роботи, підтримує та надихає! Слідкуйте за нашими оновленнями — попереду літо, сповнене нових ініціатив, тепла та дій!
 
Управління молодіжної політики та у справах дітей Бахмутської міської ради стало одним із перших на Донеччині, хто успішно втілює проєкт «Жива історія: зустріч молоді Бахмутської громади з військовими», у межах якого організовують зустрічі молоді з чинним

Кожна така зустріч — це унікальна можливість для молоді почути правду про воєнні дії з перших вуст. Це не лише сухі факти чи хроніки подій, а живі свідчення, сповнені емоцій, болю, мужності та незламності духу. Саме такий досвід допомагає молодим людям глибоко усвідомити справжні масштаби конфлікту, людські втрати та виклики, з якими щодня стикаються наші захисники. Це формує не просто знання, а глибинне розуміння, яке неможливо отримати з підручників чи телевізійних екранів.

Нещодавно студенти Бахмутської громади мали унікальну можливість з перших вуст почути розповідь Владислава Єщенка, який народився у День незалежності України. Закінчив Бахмутський навчально-науковий професійно-педагогічний інститут ХНУ імені В.Н. Каразіна.

«Самурай» – доброволець окремого 104 батальйону оборони міста Бахмут, військовий сапер, ветеран війни, який втратив зір при виконанні бойового обов’язку. Засновник та головний виконавчий директор БО «БФ Побачимо Перемогу», блогер, нагороджений орденом «За Мужність» III ступеня.

Зустріч пройшла в атмосфері відкритого діалогу, де молоді люди могли поставити запитання, висловити підтримку та подякувати за службу.

– У 2014 році, через окупацію Горлівки, разом із сім’єю я був змушений переїхати до Слов’янська, – розповів Владислав. – Там здобув будівельні професії: маляра-штукатура та монтажника гіпсокартонових конструкцій, мріючи про повернення до рідного міста. Згодом, у 2021 році, знайшов своє покликання у гуманітарному розмінуванні, працюючи демінером в організації HALO Trust на Донбасі. Паралельно навчався в Українській інженерно-педагогічній академії та планував у вересні 2022 року вступити до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.

З початком повномасштабного вторгнення вирішив добровільно стати на захист рідного краю. 4 березня 2022 року з’явився до військкомату, приховавши свої наміри від рідних, і долучився до інженерно-саперного взводу окремого 104-го батальйону територіальної оборони міста Бахмут (військова частина А7270).

Здетонували 84 міни…

– Владиславе, що саме з Вами сталося?

– Напередодні ми з побратимами були у нічному наряді й дуже втомилися. Тому, коли зранку 9 серпня 2022 року треба було виконати бойове завдання, я попросив усіх залишитися. На справу вирушили я, мій командир (який, на жаль, уже загинув) та ще один боєць. Під час розмінування протипіхотних мін ПФМ-1 у Богданівці, що під Бахмутом, сталася самоліквідація одного боєприпасу, здетонували всі 84 міни, переміщені до спеціально відведеного місця для контрольованої ліквідації. Це була чиста випадковість, а не помилка чи необережність. Потужний вибух боєприпасів безпосередньо біля обличчя призвів до тяжкого поранення, внаслідок якого я втратив обидва ока та майже повністю слух.

З місця інциденту мене транспортували до лікарні Бахмута. Для отримання необхідної кваліфікованої допомоги поетапно перевозили до Дружківки, Дніпра та Києва. Через десять днів, які я провів у комі, прийшовши до тями, дізнався, що сталося зі мною. Почув, що такі травми не лікуються, тому треба було шукати вихід. Мені розповіли про іспанську розробку «біонічне око» – систему з окулярів, камери та імплантованого мозкового чіпа для піксельного зображення. Спочатку я хотів особисто взяти участь в експерименті за кордоном, але треба було провести чимало часу в Іспанії, тому виникла ідея залучити українських фахівців для вдосконалення технології (зробити її автономною та бездротовою) та надання її нашим бійцям і цивільним. Мій власний нелегкий шлях відновлення, що охоплював тривалий збір документів та пошук програм реабілітації, виявився надзвичайно важким. Я зміг подолати його лише завдяки підтримці здібних людей, але розумів, що багато хто не має такої можливості. Усвідомивши, що я не єдиний, хто втратив зір внаслідок поранення, я почав підтримувати інших постраждалих побратимів. Ділячись власним досвідом, я консультував їх та підказував, куди звернутися за допомогою. Це розуміння надихнуло мене на створення благодійної організації «Побачимо Перемогу». Наша організація опікується незрячими людьми.

«Побачимо Перемогу»

– Як само виникла назва благодійної організації «Побачимо Перемогу»?

– У київському шпиталі я пережив важкий період: через зламану щелепу та інкубаційну трубку було складно розмовляти, я майже нічого не чув і не бачив. Приблизно через місяць, під час свого першого інтерв’ю, я висловив впевненість, що обов’язково побачу перемогу на власні очі, і саме ці слова стали нашим гаслом.

Сьогодні благодійна наша організація надає допомогу військовим та цивільним, які внаслідок мінно-вибухових травм повністю чи частково втратили зір. Ми також активно використовуємо соціальні мережі для поширення інформації про наші нові соціальні проєкти та власні експерименти.

Сапер під позивним «Самурай» у минулому, нині відомий блогер Самурай, я став благодійним діячем. Моя діяльність спрямована на поширення інформації, збір коштів та допомогу побратимам у відновленні зору або проходженні реабілітації. Такою є моя історія сьогодні.

– Владиславе, чи може людина з інвалідністю, яка втратила зір, знайти відповідну роботу в нашій країні?

– Так. Мені вже вдалося працевлаштувати кількох побратимів. А сторінка Самурая у соціальних мережах з’явилася завдяки моїй дружині Валерії. Вона постійно поруч зі мною відтоді, як я отримав поранення, і саме вона почала вести ці мережі. Поступово ми розповсюджували інформацію, зібравши 150 тисяч підписників у TikTok та понад 44 тисячі в Instagram. Через ці канали ми розповідали про нашу благодійну місію та збирали кошти. Якось я замислився над тим, як пораненим хлопцям знайти себе у новому світі без зору, як їм жити та функціонувати, маючи значні обмеження здоров’я. Я пригадав трьох Іванів, які втратили зір на війні, а один з них – ще й кінцівку. У них також є дружини, дівчина, а в одного нещодавно народився син. Тоді виникла ідея об’єднатися, вести спільний контент, розповсюджувати інформацію та підтримувати себе фінансово. Багато побратимів знайшли себе у нових справах. Один у Києві успішно працює у власній столярній майстерні, виготовляючи вироби з дерева. Інший займається плетінням горщиків з ротангу (я особисто замовляв та дарував своїй бабусі). Крім того, є приклади, коли колишні військові після поранення стають психологами, надаючи психологічну підтримку. Серед незрячих є і програмісти. Відверто кажучи, існує багато професій, які можуть бути адаптовані (або доступні) для людей з інвалідністю. Роботодавці повинні створити інклюзивні умови та облаштувати робочі місця для ветеранів та цивільних осіб з інвалідністю.

Самурай романтик, у ньому багато кохання

– Питання до вашої дружини. Валерія, як ви познайомилися з Владиславом та як Самурай пропонував вам руку та серце?

– Познайомилися ми у Слов’янську у міській кав’ярні. Влад підійшов до мене та попросив на серветці написати мій нікнейм у соцмережі. Через день ми зустрілися та 14 лютого 2022 року офіційно розпочали стосунки. Були разом кілька діб, до повномасштабного вторгнення росії в Україну. А потім Самурай пішов на війну. Протягом близько пів року ми спілкувалися телефоном, підтримували відеозв’язок та надсилали один одному посилки. Я йому відправляла пайки, а він мені подарунки. Коли я поїхала до Києва, навіть не знала, що по волі долі саме тут зустріну коханого, адже він опиниться тут через поранення. Коли Влад прокинувся після коми, я була поруч. Щойно лікарі шпиталю дозволили йому сидіти в колісному кріслі, Влад зробив мені першу пропозицію стати його дружиною. Наступне освідчення було вже в ресторані з каблучкою та запрошеними друзями. 21 серпня 2023 року ми одружилися. Самурай романтик, у ньому багато кохання. Можна сказати, що я чекала на нього все своє життя. Разом ми долаємо всі труднощі.

– Владиславе, зараз Бахмут окупований. Але ми віримо, що Перемога вже близько. Так хочеться додому. Скажіть, як досвідчена людина, скільки приблизно років потрібно для розмінування нашого міста?

– Я працював де мінером у гуманітарному розмінуванні. Щоб ви розуміли, наслідки АТО – це лише 5 відсотків того, що ми маємо сьогодні. У 2021 році ми знаходили вибухонебезпечні предмети, зокрема боєприпаси та міни. Траплялися ситуації, коли ми, на жаль, втрачали бійців, або цивільних, які пішли до лісу на прогулянку тощо.

Коли йдеться про вщент зруйноване місто, включно з його околицями, з великою кількістю боєприпасів, касетних мін, я не можу сказати щось гарне. Наслідки цієї війни, за оцінками експертів, якщо вона закінчиться прямо зараз, у цю хвилину, будемо ще ліквідовувати років 150… Бо у 2021 році ми ще виявляли наслідки Другої світової війни.

Кожен сьогодні вирішує для себе: він існує чи живе

– Чи правда, що про вас зняли кіно?

– У 2023 році на українському онлайн-кінотеатрі «Київстар ТБ» вийшов документальний фільм «Реалії війни. Побачити перемогу». Це велике документальне інтерв’ю знімали протягом кількох місяців, включно з нашим весіллям. У фільмі розповідається історія сапера, який втратив зір внаслідок мінно-вибухової травми та заснував Благодійний фонд «БФ Побачимо Перемогу».

– Владиславе, ви реально незламний. Що ви можете побажати нашій молоді Бахмутської громади?

– У кожного українця незламність всередині. У мене, Самурая, є шлях. Я пішов на війну у віці 23 років. Поранення, а також втрата зору та слуху спіткали мене вже у 24 роки. Вийшов із коми та прийшов до тями 19 серпня, а 24 серпня зустрів свій день народження у реанімації, наодинці, в повній темряві. Нікого не бачив та не чув…

Сьогодні мені 26 років, я головний виконавчий директор БФ «Побачимо Перемогу», який влаштовує на роботу ветеранів з інвалідністю. Поки в мене був зір, я не бачив стільки можливостей та перспектив, скільки відкрилося мені після його втрати. Страхи та перешкоди тільки в нашій голові. Завжди так було. Кожен сьогодні вирішує для себе: він існує чи живе. Якщо ви живете, то треба це робити заради когось чи чогось. Вибір за вами.

За словами начальника Управління молодіжної політики та у справах дітей Бахмутської міської ради Вікторії Кушнір, зустрічі з військовими та ветеранами – це фундамент для виховання нового покоління українців, які усвідомлюють свою історію, цінують свободу та готові брати відповідальність за майбутнє. Це живі уроки мужності, що закарбовуються у серцях, надихаючи молодь на розбудову сильної, незалежної та незламної України. Такі діалоги – це наш внесок у перемогу не лише на фронті, а й у свідомості майбутніх поколінь.

 
Молодь Олександрівщіни на ідеятоні #SOLVE_IT у Дніпрі!

Представниці молодіжної політики Олександрівської громади взяли участь у молодіжному ідеятоні #SOLVE_IT у Дніпрі — і це було справді неймовірно!
Три дні натхнення, обміну досвідом і спільного пошуку рішень.
Голова Молодіжної ради Dariya Chernomor та головний спеціаліст відділу освіти, культури, молодіжної, внутрішньої та інформаційної політики Олена Гнатко разом з учасниками з Харківської, Херсонської, Запорізької, Миколаївської, Донецької, Луганської та Дніпропетровської областей досліджували, як переосмислити молодіжну політику в умовах війни, як будувати стійкі партнерства та згуртовувати молодь навколо важливих ініціатив.
Учасники вразили інноваційністю, сміливим мисленням і відкритістю до співпраці. Працюючи в групах, спілкуючись з експертами, усі присутні відчули потужний заряд енергії та віру в майбутнє.
Дякуємо команді організаторів за цінний досвід!
Рухаємося далі з ідеями, які народилися тут, і з командною силою, яка надихає
Ідеятон #SOLVE_IT організовано Програмою розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН) в Україні в межах флагманського партнерства ЄС та ПРООН «EU4Recovery – Розширення можливостей громад в Україні» та за фінансової підтримки Уряду Данії.
 
"Протидія дискримінації суспільних меншин та мові ворожнечі"

29 травня Донецьким обласним молодіжним центром був проведений тренінг “Протидія дискримінації суспільних меншин та мові ворожнечі”, що зібрав активну та небайдужу молодь, молодіжних працівників, які прагнуть глибше розуміти, як створювати простір, у якому кожен має право бути собою — без страху, упереджень та стигми.
▫️На нашому заході, ми розібрали: про те, кого відносять до суспільних меншин.
▫️Обговорили бар’єри, з якими вони стикаються у щоденному житті — від стереотипів і соціального тиску до обмеженого доступу до освіти, медицини чи працевлаштування.
▫️Всі присутні дізналися, як працює мова ворожнечі: у заголовках новин, в коментарях у соцмережах, у повсякденному спілкуванні.
▫️Розглянули приклади прихованої дискримінації, деструктивних наративів, і говорили про важливість не залишатися осторонь, коли стикаєшся з образливими чи принизливими висловами.
Та які чинники впливають на гармонійне суспільство починається з кожного з нас.
У діалозі ми шукали відповіді:
– Як навчитися бачити не "іншого", а "людину"?
– Як формувати безпечне середовище в школі, на роботі, у громаді?
– Яку роль у цьому відіграють емпатія та відкритість до різноманіття?
Також, розглянули сучасні європейські практики боротьби з дискримінацією та ролі правозахисних інституцій.
Кожен та кожна присутні мали змогу поділитися своїми думками та досвідом, поставити запитання, висловити власне бачення.
“Дискримінація — це не щось далеке. Це те, з чим ми можемо зіткнутися або самі ненавмисно відтворити. Головне — помічати, не мовчати та діяти з повагою.”
 
Завершальна зустріч у межах “ЕкоСенсу”!

27 травня відбулася психологічна майстерка “Торба спокою 3” — завершальна подія в рамках проєкту «ЕкоСенс: зцілення через творчість і природу», що реалізується завдяки конкурсу мінігрантів «DIY Community» від ЮНІСЕФ.
Учасники створювали авторські дизайни на екосумках, вплітаючи в малюнки свої думки, афірмації й символи внутрішньої сили. Через розмову й творчість ми торкались важливих тем — ментального здоров’я, самопідтримки та екологічної свідомості.
Еко-меседж зустрічі: «Я – цінна частина світу. Я маю право на відновлення.»
Проєкт завершено, але його тепло та сенси залишаються з нами. Попереду ще багато можливостей для натхнення, підтримки та дбайливого ставлення до себе й світу навколо.
Щиро дякуємо кожному учаснику за довіру, відкритість і спільне творення простору, де можна відчути спокій і ресурс
Програму ЮНІСЕФ у Донецькій області реалізує ГО «Заходи» у партнерстві з ГО «Країна розвитку» за підтримки Донецької ОДА.