|
 Проект для дітей безкоштовний.
Дуже розраховуємо на Вашу підтримку та розуміння, адже Вам надається особлива місія — оповістити дітей про початок конкурсу. Просимо роздрукувати цю афішу (по можливості кольорову) та розмістити на дошці оголошень у вашій школі.
|
|
Далі...
|
|
 Відповідно до Угоди між Урядом України та Урядом Литовської Республіки про Раду обмінів молоддю України та Литви та Порядку здійснення обмінів молоддю України та Литви, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України від 18 листопада 2016 року за № 1498/29628, Міністерство молоді та спорту оголошує прийом заявок на участь у конкурсі на реалізацію проектів у рамках здійснення обмінів молоддю України та Литви.
|
|
Далі...
|
|
|
Також ви можете подивитися фільм по серіях на «Суспільне Культура» (спойлер - тут відео про кожну спільноту ще трішки довші та більш повні):
У зйомках документального фільму про хлібні традиції урумів і румеїв брали участь представники нашої спільноти (Микола, Ольга, Олександр, Юрій, Володимир, Марина, Олена Георгіївна, Віктор Костянтинович, опосередковано - гості “київського” панаїру у вересні 2024 року), а також дослідник історії надазовських греків, доктор історичних наук, Валерій Томазов, який очолює сектор Інституту історії Національної академії наук України.
Запрошуємо до перегляду всією родиною!
А ще, до виходу повнометражної версії документального проєкту «Наш хліб», Суспільне запускає флешмоб #ХлібЄднає. Організатори флешмобу запрошують ділитися у соцмережах (Facebook та Instagram) історією своєї родини — розказати про традиції, улюблені рецепти або особливі спогади, пов’язані із хлібом.
Для нас вихід повної версії фільму на YouTube - це нагода знову подякувати всій творчій команді та “Суспільному” за те, що тисячі глядачів тепер відкрили для себе унікальну культуру народжену на землях України!
Команда проєкту:
режисерка та сценаристка — Олександра Фогг;
авторка ідеї та журналістка — Зоя Василенко;
продюсери — Ангеліна Літвін, Олена Красавцева, Сергій Недзельський;
шеф-редактор — Назарій Поврозник;
менеджерка — Анастасія Захілько;
художниця-аніматорка — Марія Друганова;
стопмоушн аніматорка — Марія Озірна;
оператори — Кирило Свєташов, Євгенія Бондаренко, Альбіна Винар, Любов Плосконосова, Ігор Сулій, Олексій Черноштан;
звукорежисери — Андрій Папіровий, Ксенія Виноградова, Сергій Закатнов, Михайло Думнич;
композитор — Jaggi Fogg;
режисери монтажу — Олександра Фогг, Олександр Вітранюк.
|
|
6 січня 1938 року в селі Рахнівка на Вінниччині народився Василь Семенович Стус — поет, перекладач, літературознавець, правозахисник. Його життя і творчість стали одним із найвиразніших свідчень духовного спротиву тоталітарній системі в Україні другої половини ХХ століття. Із 47 років життя значну частину — тринадцять років — він провів у слідчих ізоляторах, таборах та місцях ув’язнення. Важливу роль у формуванні особистості Василя Стуса відіграла Донеччина. У ранньому дитинстві родина переїхала до міста Сталіно (нині — Донецьк), де майбутній поет здобував освіту, формував світогляд і робив перші кроки в літературі. Навчання на факультеті української філології педагогічного інституту, активне читання та самоосвіта сприяли становленню його як інтелектуала з чітко окресленою національною позицією.
У цей період життя, проведений на Донеччині, Стус проявив себе як принциповий захисник української мови й культури. Він працював учителем української мови, брав участь у літературному середовищі регіону, підтримував зв’язки з творчою інтелігенцією. Відмова від партійної кар’єри стала свідомим вибором, який визначив подальший шлях митця.
Переїзд до Києва й залучення до кола шістдесятників ознаменували новий етап у його житті. Публічні виступи проти політичних репресій, участь у правозахисному русі, відкриті звернення до владних структур спричинили системні переслідування. Стуса було виключено з аспірантури, позбавлено можливості фахової праці, неодноразово заарештовано.
Ув’язнення стало одним із ключових періодів його біографії. У таборах він зазнавав фізичного та морального тиску, однак продовжував писати, осмислювати пережите й відстоювати людську гідність.
Василь Стус помер у ніч з 3 на 4 вересня 1985 року в таборі особливого режиму поблизу села Кучино Пермського краю. Поховання в Україні стало можливим лише у 1989 році. Сьогодні його ім’я належить до пантеону діячів української культури ХХ століття.
Постать Василя Стуса має особливе значення для осмислення історії Донеччини як частини українського культурного простору. Його життєвий шлях засвідчує, що українське слово й національна свідомість формувалися та зберігалися навіть у складних умовах ідеологічного тиску. Нескорений дух українського слова, уособлений Василем Стусом, є важливою складовою культурної пам’яті України. |
|
